Братерський коронавірус із «Urbi et Orbi»

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Urbi et orbi

Ігор Загребельний

Можна зустріти думку, що висловлюванням Папи Франциска притаманна поетичність. На цю поетичність, а також на те, що нинішній єпископ Риму передусім є душпастиром, а не теологом, посилаються апологети Франциска, які прагнуть виправдати деякі його проблемні висловлювання.

Одначе у ряді випадків, навіть маючи нахил до поетичності, необхідно говорити так, аби слова корелювали з реальністю. Ця необхідність є тим більшою, чим вищою є трибуна мовця і чим серйознішими є теми, які він зачіпає. Здавалось би, папське послання «Urbi et Orbi» – це достатньо висока трибуна. Проте сказане Святішим Отцем виглядає аж занадто далеким від тверезого аналізу реалій світу, до якого він звертався.

Цьогорічне різдвяне послання Папи назагал присвячене тій самій темі, що й його остання енцикліка, – так званому «братерству». Послання розпочинається з коротенького христологічного вступу, в якому Воплочення інтерпретується в руслі цього самого «братерства» – не відкуплення, не визволення з-під влади гріха, а цьогосвітнього «братерства» і пов’язаної з ним рівності всіх людей.

Уже в четвертому реченні, попередньо процитувавши Ісаю, Франциск говорить: «А це Хлоп’ятко, Ісус, народилося для нас: для нас без меж, без привілеїв і виключень». Далі він заявляє: «Він прийшов у світ саме для того, аби об’явити нам обличчя Отця. Таким чином, завдяки цій Дитині, всі ми можемо називати один одного та дійсно бути братами й сестрами: походячи з будь-якого континенту, будь-якої мови та культури, з нашими ідентичностями та відмінностями, але всі – брати й сестри».

Цей вступ уже сам по собі виглядає досить проблемно. Складається враження, що основний – сотеріологічний – вимір розуміння Воплочення «забувається». Натомість нам пропонується Христос як інстанція, покликана обґрунтувати егалітаристський і механістично-універсалістський етос.

В контексті такої іманентизації тривожно виглядають і ці рядки: «Народилося Хлоп’ятко: народження завжди є джерелом життя, це життя, яке розквітає, це обітниця майбутнього». Невже Еммануїл сам по Собі не є здійсненням обітниці? І яке «майбутнє» нам обіцяє Його народження? Згадана іманентизація змушує засумніватися, що йдеться про майбутнє Нового Єрусалиму. Швидше, йдеться про майбутнє цілком цьогосвітнє.

Апеляція до Христа і Бога загалом як того, що обґрунтовує егалітаризм, а також погляд на Христа як точку відліку прогресистської програми відомі ще з риторики антицерковних революційних діячів XIX ст., які залюбки експлуатували християнську фразеологію у боротьбі за здійснення своїх політичних цілей. Одначе наразі полишимо питання, що насправді хотів сказати Франциск. За неоднозначною поетичністю образів справді може стояти ортодоксальний зміст. Звернемо увагу на інше.

Запропонувавши коротеньке христологічне обґрунтування «братерства», Франциск одразу переходить до тез про те, що нинішні часи вимагають його впровадження в життя .

Дозволю собі об’ємну цитату: «В цей історичний момент, позначений екологічною кризою та серйозними порушеннями економічної та соціальної рівноваги, загостреними пандемією коронавірусу, ми більше, ніж будь-коли раніше, потребуємо братерства. І Бог пропонує його нам, даруючи Свого Сина Ісуса: не братерство, побудоване з гарних слів, абстрактних ідеалів, розпливчатих почуттів… Ні. Але братерство, що ґрунтується на дійсній любові, здатній зустріти іншого, відмінного від мене, спів-страждати з його терпіннями, наблизитися та подбати про нього, навіть якщо не належить до моєї родини, етносу, релігії; хоч відрізняється від мене, але це Божа дитина, мій брат, моя сестра. І це стосується також стосунків між народами та країнами: всі брати та сестри». Трішки нижче Франциск додає: «Перед обличчям виклику, який не знає кордонів, не можна зводити бар’єри. Не можна зводити бар’єри. Ми всі в тому самому човні. Кожна людина – мій брат».

Коли я ознайомився з цим черговим акцентуванням ваги коронавірусу (до якого додалася згадка про проблеми екології), у мене з’явилася асоціація з Юстиніановою чумою, розпал якої припав на середину VI ст. Тоді вимерли десятки мільйонів, а саму пандемію супроводжували екологічні катаклізми. Одначе царство братерства чомусь не запанувало. То чому воно має запанувати зараз, в умовах поширення хвороби з відносно незначними показниками смертності?

Епідемія коронавірусу (точніше реакція на неї з боку еліт) навіть ударила по братерству, зрозумілому не утопічно, а на рівні конкретних, органічних форм людської солідарності. А така солідарність будується якраз ізнизу і стосується тих, хто таки «належить до моєї родини, етносу, релігії».

Заборони відвідувати один одного, приписи перебувати у масці навіть поміж своїх, сплеск антисімейної пропаганди (до одного з маніпулятивних елементів якої долучився у різдвяному посланні і сам Франциск), намагання подавити суб’єктність суспільства (аж до таких «засобів турботи про здоров’я» з боку держави як здійснений взимку за допомогою водометів розгін демонстрантів, що не дотримувалися «соціальної дистанції») – всі ці речі спрямовані якраз проти елементарних проявів братерства, здатності гуртуватися у солідарні спільноти. Що вже говорити про обмеження свободи богослужінь.

Одначе все це було Франциском проігноровано. Як і багато чого іншого, на що міг звернути увагу видимий глава земної Церкви: масштаби абортів, які, ймовірно, лиш будуть зростати (чинників вистачає: від перемоги Байдена до різноманітних програм ООН), тиск наднаціональних структур на держави, які принаймні на елементарному рівні захищають християнську віру та норми природного закону, зростання масштабів християнофобії у країнах західної культури. А на тлі такого ігнорування Франциск не придумав нічого ліпшого як винести на перше місце проблеми коронавірусу та екології і запропонувати шлях до їхнього вирішення – «братерство».

Яким саме є це «братерство»? Вочевидь не таким, що спирається на перевірений упродовж віків спосіб ушляхетнення людських відносин – плекання християнської релігії. Адже послання Франциска виразно надрелігійне. Натомість Берголіо закликає нас, аби ми не дозволили, «щоби замкнуті націоналізми завадили нам жити як справжня сім’я людства». Риторика, до болю знайома з «Fretelli tutti».

Отож, «братерство»: «братерство», яке не випливає з поширення і утвердження християнської релігії, «братерство», яке не виростає з органічних форм людської солідарності. Натомість це «братерство» має якимось чином вирости з нинішньої епідемії коронавірусу, а також під прикриттям екологічних проблем. Якщо співвіднести слова Франциска з реальністю, то поки що єдиними, хто утверджує таке «братерство» є глобалістські сили. Саме по собі «братерство» не з’явиться – як і з чуми Юстиніана.

Як було зазначено, те, що озвучив Франциск, виглядає аж занадто далеким від тверезого аналізу реалій сучасного світу. Хотілось би вірити, що це дійсно так. Адже у світлі ряду фактів, зокрема започаткування під егідою Франциска так званої Ради з інклюзивного капіталізму, можна прийти до іншого висновку – про те, що різдвяне послання Папи, як і багато інших його дій та слів, є якраз тверезим, добре усвідомленим підігрування силам, що прагнуть нав’язати світові «братерство», аби ним успішно правити.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Vatican Media

Ігор Загребельний

Ігор Загребельний

Керівник АДЦ «Політична теологія»

Кандидат філософських наук. Закінчив історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету (2012). У 2019 році захистив у Інституті філософії НАН України дисертацію «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» (спеціальність – релігієзнавство).

Автор книг «Апостольство меча. Християнство і застосування сили» (2017, 2020), «Міжмор’я: майже втрачений шанс» (2019), «Європейські хроніки» (2020).

Інтелектуальні зацікавлення: секуляризація, логіка розвитку суспільно-політичних уявлень XVIII-XX століть і нашого часу, релігія і націоналізм, політичні виміри есхатології.