Огляд соціального документа Вселенського патріархату «За життя світу»

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Від перекладача: Цей текст є продовженням циклу про новітню соціальну концепцію Православної Церкви, який я розпочав загальним оглядом Соціальної доктрини Вселенського патріархату та нарисом щодо історії появи цього документа.

Текст належить консервативно налаштованим богословам із групи Ancient Faith Ministries (Cлуги Давньої Віри), що діє у США, у лоні Архієпископії Північної Америки Антіохійського патріархату. Група ставить своїм завданням здійснення Великого Доручення Ісуса Христа шляхом євангелізації, навчання та просвітництва через засоби публікацій, подкастів та інших видів сучасних медіа.

Не можу повністю погодитись із надмірною критикою, але очевидним став факт несприйняття і тривожності багатьох інтелектуалів Церкви. Варто на це зважати.

Юрій Олійник

***

Нещодавно Вселенський патріархат опублікував свій документ «За життя світу: назустріч соціальному етосу Православної Церкви», свого роду компендіум позицій Церкви щодо сучасного світу.

Це, в певному сенсі, відповідь Вселенського патріархату на «Основи соціальної концепції» Московського патріархату (опубліковані двадцять років тому), яку керівник проекту Вселенського патріархату назвав «захоплюючою, хоч і примітивною». Замість того, щоб удосконалити документ МП, новий документ насправді являє собою значний відступ від захисту численних православних християнських вчень, що не дивно, враховуючи список авторів, які всі належать до Вселенського патріархату, і багато з них відомі через підтримку (чи то шляхом навчання, чи замовчування) перегляду традиційного церковного вчення.

Ми не будемо давати тут вичерпний огляд, але торкнемося деяких найбільш проблемних частин цього документа і сподіваємось, що його автори сприймуть  цю критику та відповідно переглянуть свої напрацювання. Однак це не означає, що більше проблем не існує.

Насправді також можна багато з чим погодитись у документі, але з огляду на завдання цієї статті, ми будемо спрямовані головним чином на пошук гетеродоксії з погляду православного вчення.

(Примітка: Цей огляд представляє напрацювання багатьох авторів та співробітників, які працювали разом)

Шлюб і сексуальність

Це, мабуть, тема, якої найбільше не вистачає в документі, і немає жодних посилань на Писання щодо того, що сексуальна аморальність пов’язана з ідолопоклонством і призводить до знищення з лиця землі. Здається, що документом пропонується (§19) прийняти «сексуальну орієнтацію» просто як даність, без осмислення того, що людина може її змінити через покаяння. Це не означає, що можна просто переглядати свої бажання за допомогою акту волі, але аскетична боротьба проти гріховних бажань є суттю сексуальної моралі. Жодне з цих біблійних, патристичних вчень не присутні в документі.

Секс поза шлюбом: У §18 та §19 документу ми бачимо вчення про сексуальність. У ньому заохочується «життя сексуальної стриманості як у шлюбі, так і поза ним», що добре звучить, якщо традиційно визначати поняття «стриманість» у цих контекстах – як взагалі відсутність сексу поза шлюбом та вірність подружжю в шлюбі. Але насправді в документі ніде не визначено поняття «стриманості», а в §20-24 трактується сексуальність у шлюбі (отже, це те, що входить до кола «стриманості») навіть без згадки вчення св. апостола Павла про утримання заради молитви (1 Кор. 7: 5). Тому не залишається жодних тверджень, що вимагають утримання від сексу як у шлюбі, так і поза ним, а лише про те, щоб існувала «стриманість». Чи є хорошим секс поза шлюбом? Кожен можна прочитати це деінде, але виходячи суто з внутрішніх визначень документу, більш очевидний висновок полягає в у загальній нормальності явища в певних межах.

Шлюб: Крім того, хоча постулюється шлюб як  подружній союз чоловіка та дружини, немає чітких тверджень про те, що шлюб можливий лише між одиноким чоловіком та одинокою дружиною, одним чоловіком та однією жінкою. У наш час такий пропуск немислимий, якщо потрібно зберегти вчення Церкви з цього питання. Чи підписали б автори документ, в якому сказано: «Шлюб дозволений лише між одним чоловіком та однією жінкою»? У кращому випадку ми не знаємо. Вони, звичайно, не сказали цього тут, та, якщо десь це потрібно сказати, то саме такому документі.

Повторний шлюб між духовенством: §22 зазначає, що повторний шлюб розведеного духовенства розглядається як можливий, хоча й описується як «виняток із канонів щодо повторного шлюбу розведеного духовенства». Це майже немислимо для більшості Православної Церкви, навіть якщо тут і там справді були зроблені кілька винятків. Та внесення цих винятків у такого рівня документ фактично їх кодифікує як правило. Так би мовити  – якщо ви хочете, щоб вас одружили як розведеного священнослужителя, просто зверніться до відповідного офісу, і ми зв’яжемося з вами. 

Контрацепція: Також слід зазначити, що контрацепція (§24) явно толерується в певних межах. Хоча сьогодні, безперечно, з’явилось багато православних вчителів, які б погодились з цим, твердження, нібито Церква «не має догматичного заперечення» проти неабортивних засобів контрацепції, є суперечливим і все ще обговорюваним твердженням. Для порівняння, у відповідному документі Московського патріархату (XII.3) автори однозначно не забороняють і не рекомендують контрацептиви, але підходить більш комплексно, згадуючи, що не всі контрацептиви є абортивними і що найкращою формою «контролю народжуваності» є утримання в шлюбі, що ілюструється посиланням на 1 Кор. 7:5.

Порнографія: Незважаючи на те, що це один з найактуальніших сексуальних гріхів сучасності, про нього згадують лише побіжно і не називаючи прямо гріхом, а лише як одну із «будь-якої кількості одержимостей та звиклих залежностей» (§70). Тут, думаємо, місце, де відсутність пастирського підходу у цьому документі, є найбільш очевидною.

Насильство

Оскільки документ посилено засуджує насильство, в одному з численних зауважень він стверджує: «Зрештою, ми можемо справедливо сказати, що насильство є гріхом par excellence. Це ідеальне протиріччя нашої створеної природи і нашого надприродного покликання шукати єднання в любові з Богом і ближнім» (§43). Але це просто неправда. Якщо є якийсь гріх, який Святе Письмо засуджує як гріх над усіма іншими, то це ідолопоклонство. Дійсно, майже кожне висловлювання Бога, яке починає заявляти про Його заповіді, починається із висловлення того, Хто Він є, і що Він очікує, що Ізраїль не піде за іншими богами. І безпосередньо пов’язане з ідолопоклонством явище (як ми вже згадували раніше) – це сексуальна аморальність.

У цьому висловлюванні з документа бачимо принаймні деякий залишок цієї чутливості: «Жодна образа проти Бога не є гіршою, ніж сексуальне насильство над дітьми, і жодна не є нестерпнішою для совісті Церкви» (§16). Проте це насправді суперечить твердженню про насильство. Як насильство може бути «гріхом par excellence», якщо педофілія є найгіршим можливим злочином проти Бога і найбільш нестерпним для совісті Церкви? Чи означає це, що найбільш образлива для Бога дія  – це не гріх par excellence? Можливо, авторам просто потрібен був кращий редактор. Він також мав переформулювати наступне твердження: «Жодне моральне застереження не є більш постійною темою в Писаннях, починаючи з перших днів Закону і Пророків і до епохи апостолів, ніж гостинність та захист чужинців, які потребують допомоги» (§66). Тож тепер ми маємо гостинність до незнайомців як найпостійнішу моральну тему Святого Письма, порушення якої, мабуть, не є найгіршим злочином проти Бога чи гріхом par excellence.

Ще одне перебільшення щодо насильства: «Православна Церква відкидає смертну кару, і робить це з вірності Євангелію та прикладу Апостольської Церкви» (§48). Це ще одне суперечливе і досить дискусійне твердження. Цілий абзац пропонує обґрунтування авторів, але, як і випадку контрацепції, історія та навіть сучасна практика в Церкві говорять про інше. Можна, звичайно, виступити проти смертної кари, але не можна сказати, що   «Православна Церква її заперечує». Це просто неправда. Це ще одне місце, де «рудиментарний» документ Московського патріархату (IX.3) дотримується більш випрацьованої та тонкої точки зору, вказуючи, що Новий Завіт не скасовує смертної кари, встановленої в Старому Завіті, й водночас –що Церква часто заступалася перед світською владою, виявляючи милосердя.

Аскетизм

Про аскетизм згадується в багатьох місцях документа, і варто подивитися, яким є контекст усіх із них.

У §5 аскетизм – це прояв безкорисливості у піклуванні про творіння. У §15 це те саме. У §20 йдеться про самопожертву в шлюбі. У §23 йдеться про самопожертву у вихованні з боку батьків. У §31 йдеться про терпіння під хворобою. §74 – знову про піклування про творіння, так само у §78. У §79 цей термін вживається у значенні «радісного трауру».

Чого тут не вистачає? В аскетизмі згідно з ученням Церкви йдеться про переорієнтацію волі на Бога, про смерть гріховних бажань плоті. По суті, це дія, спрямована на Бога. У тексті немає такої орієнтації на Бога, і відсутнє відчуття того, що метою аскетизму є святість. Складається думка, що аскетизм просто значить «не бути егоїстом», а можливо, також «будь сміливим під час кризи». Звичайно, він включає всі ці речі, але вони не є його основним значенням.

Речі, що піддаються осуду

У цьому документі спостерігається серйозний дисбаланс щодо недостатньої боротьби з фальшивими вченнями, які оприлюднюються в Церкві (деякі, на жаль, і авторами цього документа!). Але одна річ, якби в документі взагалі ніколи не використовувалась сильна лексика, і ми могли б просто пояснити це стилістичними рисами. Але автори не мають проблем із групами деяких інших людей. 

Наприклад, найгостріша лексика в документі використовується проти філетизму / націоналізму / расизму: «І це повинно бути покладено на кожну православну громаду – коли вона виявляє таких людей серед себе і не може змусити їх відмовитися від зла, яке вони пропагують, викривати, відлучати та виганяти їх. Будь-яка церковна громада, яка зазнає невдачі в цьому, зрадила Христа» (§11). Але де заклик викрити, засудити і вигнати тих, хто навчає, що сексуальна аморальність допустима, та підкреслення, що такі є зрадниками Христа?

«Православна Церква засуджує їхні погляди без будь-якого розрізнення і закликає їх до повного покаяння та примирення з Тілом Христовим» (там само). Де засудження та заклик до повного покаяння та примирення тих, хто навчає сексуальної аморальності? Ви можете знайти ці заклики у Біблії, але не тут. Це може бути незручно для сучасної чутливості, але ненависть Бога до цих гріхів поширена в Біблії. Це не означає, що расизм та схожі погляди не є гріховними, але чи справді він знаходиться на самій вершині складеної з гріхів купи? У цьому документі немає засудження за те, що найбільше засуджується в Біблії.

А які ще речі цей документ прямо «засуджує»? У §6 це «пишність багатих, байдужість до тяжкого становища пригноблених та експлуатація знедолених». У §9 це «всі види інституційної корупції та тоталітаризму». У §20 це ворожість до шлюбу. У §32 мова йде знову про експлуатацію слабких і бідних. У §34 це поточні соціальні умови. У §38 це «моральні недоліки у розподілі громадянського багатства». У §39 лихварство, у §45 насильство. У §82 – «жорстокість і несправедливість, економічні та політичні структури, які підтримують і зберігають бідність і нерівність, ідеологічні сили, що заохочують ненависть і фанатизм».

Хоча всі згадані речі, безумовно, гідні осуду з християнської точки зору, але найпомітнішим є те, чого не вистачає. Не існує засудження єресі, розколу, вчення про те, що гріх не є гріхом, сексуальної аморальності тощо, того, що є згубним і повсюдним у наш час. Сильна лексика служить чіткому наголосу на соціальну справедливість, але не стосується тих речей, які засуджує Сам Бог у Писанні.

Місія

Немає розділу про євангелізацію. Найближчою до цієї теми є частина VI (§50-60), яка стосується Церкви та інших релігій. Ніде в цих одинадцяти абзацах немає заклику проповідувати Євангелію представникам інших релігій або нерелігійним людям. Це шокуючий пропуск.

Якщо ви будете шукати слова «Євангелія» або «місія», ви побачите, що вони використовуються для позначення похвальної турботи про бідних та пригноблених. Якщо ви будете шукати слово «євангелізація» (або «євангелізувати»), ви просто не знайдете його.

Тут немає жодного заохочення чи навіть пропозиції донести Євангелію до всіх народів, хрестити їх в Ім’я Отця, Сина та Святого Духа. Якщо ви шукаєте слово «апостольський», ви побачите, що воно використовується лише для позначення періоду часу або єпископської влади. Ніде немає сенсу бути «відправленим» для проповідування Доброї Новини.

Якщо ви прочитаєте всю частину VI (особливо §55-60), то побачите, що вона починається з чіткого твердження про те, що Православна Церква є єдиною Церквою. Це правильно. Однак, якщо ви продовжите читати його, ви побачите майже послідовне пережовування документа Другого Ватиканського собору «Nostra Aetate».

Особливо наголосимо на §56, що стосується ісламу. Автори навіть доходять до запозичення терміну «народів книги», яким користується сам іслам. Наводиться кілька тверджень щодо пошуку позитивних аспектів в ісламі, які слід ще обґрунтувати, проте єдиним негативним твердженням у тексті є незгода з поглядами ісламу на Трійцю та Втілення. Чи дійсно немає нічого іншого, у чому ми могли б не погодитися з ісламом? Розділ, звичайно, не призначений для вичерпного огляду, але є багато суджень щодо вчень і юриспруденції ісламу, які варто було згадати. З огляду на відсутність у документі стриманості у засудженні деяких інших явищ, чи поводження ісламу з жінками, неповнолітніми, немусульманами тощо не заслуговує навіть згадки?

Зникле

Окрім того, що автори не мають місіонерського світогляду, вони, здається, не надто цікавляться Біблією. Хоча Святе Письмо згадується не один раз, теми цитат, як ми вже згадували вище, дуже однобічні.

Схоже, їм не подобається слово «Біблія», яке використовують лише один раз у §67 для позначення наказу піклуватися про незнайомців. Прикметник «біблійний» також згадують лише один раз (§34), обговорюючи нерівність багатства. Термін «Святе Письмо» вживається лише дев’ять разів.

Звичайно, підрахунок слів – це недостатньо, але ми чекали, що із 32 тисячі слів ядро православної традиції, доктрини і практики отримає трохи більше згадок. Біблія знаходиться в центрі наших церковних вівтарів, але не в цьому документі. Вона завжди на устах Отців Церкви як основа їхнього богослов’я, але тут зводиться в основному до епізодичних доказів.

Висновки

«За життя світу: назустріч соціальному етосу Православної Церкви» – це недосконалий документ, що містить ряд хороших моментів. Його все-таки варто прочитати.

Іронія його головного редактора, який оцінював документ Московського патріархату двадцятирічної давності як «рудиментарний», полягає в тому, що цей документ насправді набагато менш виважений (і не лише тому, що він досить короткий – лише 75% від об’єму документа МП, хоча і далеко більш детальний). В ньому відсутній ряд важливих категорій та основних душпастирських проблем. Це не означає, що документ МП є останнім словом із цих питань, але порівняння та обговорення було пропозицією самих авторів проекту Вселенського патріархату. І, хоча документ МП спрямований явно для Російської православної Церкви, документ Вселенського патріархату стверджує, що говорить за всю Православну Церкву.

Не відповідаючи думці усієї Православної Церкви, цей обмежений провінційний документ натомість позиціонує Вселенський патріархат як такий, що потенційно віддаляється від вчення Церкви щодо ряду тем. Також помітно, що з усіх відповідальних за створення цього документа лише один із них коли-небудь був настоятелем парафії, що може бути однією з причин такої глухоти та безлічі сліпих плям. Серед авторів немає також єпископів і ченців. Коротше кажучи, людей, які насправді відповідають за піклування про душі в Церкві, схоже, не запросили.

Тому ми не можемо рекомендувати використовувати цей документ для катехизису, а також за основу для будь-яких авторитетних теологічних висловлювань. Рекомендуємо, щоб цей документ не передавався катехуменам, парафіянам чи семінаристам для навчання. Його повинні читати ті, хто може оцінити теологічні документи критичним поглядом, бо слід запропонувати подальшу критику.

Ми рекомендуємо ці коментарі авторам і сподіваємось, що вони залучать пасторів, єпископів, ченців та біблійних дослідників, щоби виправити та, можливо, переписати більшість сумнівних тверджень.

Джерело

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Agensir.it

Ancient Faith Ministries

Ancient Faith Ministries