Взаємовідносини коптів з РПЦ і ПЦУ

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp
Тавардос II

Юрій Олійник

Я вже писав про спробу РПЦ у помсту Александрійській Церкві налагодити тісні взаємовідносини з орієнтальними Церквами, що не визнають Халкедонський собор.

Був зроблений логічний висновок про реактивну природу розрекламованого діалогу та його сумнівні перспективи в політичному та богословському контексті. А ось і кілька останніх ілюстрацій, що підтверджують мої думки.

25 грудня 2020 року за григоріанським календарем, в день Різдва Христового, з благословення митрополита Переяславського і Вишневського Олександра у Преображенському соборі ПЦУ міста Києва відслужив Божественну Літургію для громади коптів священник Томас Ава Міна (при цьому Євхаристія служилася на окремому престолі, встановленому перед іконостасом, а не в вівтарній частині. – ред.).

У РПЦ одразу ж пролунали звинувачення на адресу ПЦУ в надмірному екуменізмі. Хоча саме Москва активно в 2020 році починає використовує тему зближення з коптами у богословських питаннях, попри різне сприйняття Вселенських соборів.

Коптська Літургія у Преображенському соборі ПЦУ

Вже весною 2021 року так званий «діалог» посилюється, насамперед на рівні РПЦ в Україні. Організовується масштабне паломництво до Єгипту з відвідинами коптських монастирів, спілкуванням з ієрархами.

Серед ряду настоятелів і єпископів у мандрівці взяли участь митрополит Святогірський Арсеній, намісник Ніжинського монастиря єпископ Ладанський Феодосій, єпископ Гостомельский Тихон. Вони відвідали зокрема Дамієтський монастир – один з головних для коптів, а також пустельний  монастир святого великомученика Міни Котуанського неподалік Александрії.

Натомість копти після цих щедрих демонстрацій попросили виділити їм хоч невелику церковцю в Києві, для забезпечення духовних потреб своєї пастви (переважно недавніх мігрантів). Її виділили. Ось що написав у серпні на Facebook один з представників громади, Міна Муса: «ПЦУ відкрила двері української єпархії в Києві для нас (православних коптів) для Літургії. Після цього Російська Церква розлютилася, що ми молилися в ПЦУ, і дала нам приміщення для молитви – підвальну кімнату, де, я пам’ятаю, ми ледь не задихнулися, тому що там немає вентиляції і мало місця. Нам слід цінувати гуманне ставлення від ПЦУ до нас, і, я сподіваюся, Російська Церква навчиться не ревнощів, а поваги до інших від ПЦУ».

Кімната, виділена для коптів в РПЦ

Однак вже за кілька днів, після обмеженого розголосу пост був заблокований (чи можливо видалений самим автором).

Що цікаво, один з розкручених порталів РПЦ в Україні Raskolam.net теж зробив повідомлення на цю тему. Але вже за кілька днів новину було видалено – і лише кеш Гугла пам’ятає.

В будь-якому випадку ілюстративний матеріал достатньо промовистий, демонструє якість виділеного від щедрот РПЦ підвального приміщення, де особливо складно буде служити в грядущий осінньо-зимовий період.

Отож спостерігаємо непослідовність міжцерковної політики РПЦ. Спершу робляться заяви майже на найвищому рівні про перспективи богословського діалогу, організовується турне єпископів до Єгипту. І натомість навіть виділити приміщення для богослужіння нормального не можна. Не обов’язово на весь час, можна у певні періоди, як це практикується у Європі, де католики можуть «позичати» власні храми православним общинам.

Зрозуміло, що інцидент не замовчиш – він очевидно вже дійшов до ієрархії Коптської Церкви. Чергова демонстрацію того, як грандіозні плани розбиваються об шовіністичну зневагу і відсутність тактичного прорахунку. Мовляв, все одно купимо коптів (якщо вже православних греків купити не вдалось).

Ще один цікавий факт – відома інформація, що чинний патріарх Коптської Церкви Александрії Тавадрос II є не лише  фактичним тезкою греко-православного патріарха Александрійської православної Церкви Теодору II. Ієрархів поєднують багаторічні дружні відносини. Тому і гра на протиріччя між цими конфесіями була від початку досить малоперспективною, принаймні у найближчі роки.

Підсумовуючи, навіть невеликі поки що зусилля ієрархії ПЦУ дозволяють обмежувати амбіції РПЦ. Сподіваюсь, вдасться і далі входити у діалог і партнерство з Орієнтальними Церквами (зокрема Ефіопською та Вірменською).

Розумію, що ідеї про унію чи богословський діалог – то далека фантастика (і слава Богу – бо великий ризик нових розколів і падіння в єресь під впливом гіперактивного екуменізму). Річ в іншому. Налагоджені міжцерковні відносини об’єктивно посилюють позиції у загальнохристиянському світі, що стане вагомим фактором для визнання автокефалії ПЦУ з боку інших православних Церков. Її вплив та імідж зросте. Недарма останніми десятиліттями триває боротьба за право монополізувати екуменічний діалог, насамперед з Ватиканом, між Константинополем і Москвою (Гаванська зустріч), бо його головний промоутер мав би додаткові підстави претендувати на лідерство в Православній Ойкумені. Щодо нехалкедонітів – тут більш локальна, але схожа історія.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Omicopts.org

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.