За що католицькі інтелектуали критикують «Fratelli tutti» Папи Франциска

Fratelli tutti

Папа Франциск є досить унікальним понтифіком: про нього позитивно відгукуються у некатолицькому і навіть ворожому до християнства середовищі, натомість критикують самі ж католики.

21 жовтня розгорівся скандал стосовно висловлювань Франциска про можливість запровадження «одностатевих партнерств». Проте одна з хвиль критичних зауважень щодо Франциска здійнялася якраз напередодні цього скандалу у зв’язку з публікацією енцикліки «Fratelli tutti».

«Fratelli tutti» – це вже третя енцикліка Папи Франциска. Вона має суспільний характер і присвячена тематиці «братерства і соціальної любові».

Навіть побіжний огляд енцикліки дозволяє зрозуміти, що це надзвичайно заполітизований документ. «Fratelli tutti» становить собою чергову репліку Папи Франциска на підтримку мейнстрімних політичних сил. Зокрема, енцикліка виразно відстоює сучасний культ відкритих кордонів і несе собою цькування «популістів» і «націоналістів», тобто тих, політиків, які не погоджуються з міграційним радикалізмом і тенденціями обмеження національних суверенітетів.

Критики «Fratelli tutti» з числа католиків звертали увагу як на цей, політичний, вимір енцикліки, так і на її глибше значення.

Так, редактор «Crisis Magazine» Майкл Девіс прокоментував нову енцикліку Папи Франциска в колонці з промовистою назвою «Марксисти люблять “Fratelli tutti”».

Девіс ужив слово «марксисти» з іронічною двозначністю: на початку статті публіцист підняв тему кризового стану Католицької Церкви у Німеччині, зокрема діяльності кардинала Рейнгарда Маркса (який відомий не тільки жорсткою промігрантською позицією та симпатіями до руху ЛГБТ, але й позитивними оцінками свого однофамільця – основоположника марксизму).

Змальовуючи кризове становище німецької Церкви, Девіс дивується, чому Папа про нього мовчить, натомість займає позицію політичного агітатора: «“Fratelli tutti” жодного разу не згадує про єресь або схизму, натомість слово “ксенофобія” з’являється у ній чотири рази. “Стіни” (маються на увазі ті, що захищають національні кордони) згадуються тринадцять разів, завжди зневажливо. “Популізм” з’являється дванадцять разів, у позитивному світлі – ніколи. Також є згади про “місцевий нарцисизм” та “насильницький націоналізм”, які поміж інших модних словечок виглядали би більш відповідними у “The New York Times”, аніж у папській енцикліці».

У контексті непростої ситуації, яку переживають США, Девіс пише: «Постійні “наскоки” Франциска в політику – особливо його випади проти президента Трампа – завжди бентежили правовірних католиків. Звичайно, ми не захищаємо “місцевий нарцисизм”, що б це не означало. І, якщо у США з’явиться щось на зразок “насильницького націоналізму”, ми з готовністю виступимо проти цього. Але наразі єдине політичне насильство в цій країні здійснюється Black Lives Matter, Antifa та іншими лівими групами, підтриманими Джо Байденом та Демократичною партією. Цікаво, що це насильство з боку прогресивістів у “Fratelli tutti” не згадувалося, натомість кілька американських єпископів висловили свою підтримку бунтарям».

Питання Францискового «антинаціоналізму» Девіс розглядає і в іншій публікації про «Fratelli tutti». «Святіший Отець засуджує не націоналізм, а національність. Він засуджує не лібералізм, а свободу. Він не вірить, що країни мають право на власну культуру та звичаї, на безпеку та добробут. Цим він унікальний у 2000-річній історії католицької суспільної думки», – зазначає публіцист.

Семюел Ґреґґ, один із очільників Інституту Актона, у своїй рецепції «Fratelli tutti» зосередився переважно на економічних питаннях. Водночас на початку свого відгуку він зачепив методологічне питання, яке є важливим в оцінці закликів Папи Франциска до «братерства».

Апелюючи до новітніх історичних досліджень, Ґреґґ вказує на те, що енцикліка невиправдано зображує св. Франциска Асизького своєрідним передвісником новітньої толерантності і міжрелігійного діалогу. Варто, одначе, зазначити, що подібний, ідеологізований образ св. Франциска виник ще до обрання Хорхе Берголіо Папою.

Низку сумнівних тез виявив у «Fratelli tutti» Дейв Армстронг – відомий католицький апологет зі США. З-поміж іншого у своєму коментарі Армстронг вказує на те, що політичні вимоги Папи Франциска непрактичні, відірвані від реальності. Наприклад, Армстронг дорікає Франциску за те, що він не розрізняє легальної та нелегальної міграції і тим самим ігнорує сам принцип охорони кордонів.

Також Армстронг звертає увагу на продемонстровану Франциском непослідовність: засудження тероризму з одного боку і вкрай прохолодне ставлення до вчення про справедливу війну з іншого, хоч інколи для приборкання тероризму необхідна якраз війна.

«”Тероризм” або “терор” згадуються дев’ять разів і суворо засуджуються… – Пише апологет. – Але чи не міг би Папа дати конкретний приклад як долати подібні речі? Я маю на увазі знищення президентом Трампом Ісламської держави військовими засобами. (…) Хіба це не дієва любов? Хіба це не те саме, що робив добрий самарянин? Але це вимагало необхідного застосування сили. І Папа зробив шокуючу та необдуману заяву: майже (але не зовсім) засудивши війну як таку та схваливши пацифізм».

Детальний і дуже глибокий аналіз «Fratelli tutti» запропонував Хосе Антоніо Урета, автор книги «“Зміна парадигми” Папи Франциска: продовження чи розрив у місії Церкви?».

Оглядач розпочинає свій коментар з того, що стверджує, що «Fratelli tutti» є не так енциклікою, тобто авторитетним посланням до пастви, як «діалогом, який Франциск підтримував з самого початку свого понтифікату з такими агностиками як Еудженіо Скальфарі, Домінік Волтон або Карло Петріні, намагаючись переконати їх, що Католицька Церква сумісна з атеїстичною сучасністю».

«Енцикліки попередніх понтифіків черпали з вічних істин божественного Об’явлення вчення, придатне до конкретних ситуацій, особливо в умовах кризи у Церкві чи суспільстві. На противагу цьому, “сторінки роздумів про всесвітнє братство” (Fratelli tutti, 286) пропонують безліч зразків виключно людського аналізу як спільний знаменник, прийнятний для всіх, незважаючи на релігійні чи філософські відмінності», – пояснює Хосе Антоніо Урета.

Урета вбачає новаторство і в специфіці посилань енцикліки. Оглядач нарахував 170 посилань Франциска на самого себе, 43 на попередніх Пап та лише 20 на Отців та Вчителів Церкви.

Головним закидом оглядача у бік енцикліки є її натуралізм. «“Fratelli Tutti” приймає чітко натуралістичну та міжконфесійну мову. Вона [енцикліка] практично ігнорує надприродне покликання людини, спотворення, принесене у світ гріхом, потребу Відкуплення у Христі, спасительну роль Церкви, божественну благодать як вимогу індивідуальної досконалості», – зазначає Хосе Антоніо Урета.

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp