Консервативні настрої серед грецьких Церков

Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram
Share on whatsapp

Юрій Олійник

Як ми вже говорили в попередніх публікаціях (див. тут, тут і тут), всередині Вселенського патріархату, на жаль, помітні деструктивні богословські течії, що лібералізують його інтелектуальний простір. Однак у той же час зростає опозиція до непродуманого модернізму.

Серед головних опор традиції, звісно, Афонська чернеча республіка (що, нагадаємо, перебуває під омофором Константинопольського престолу) та частина єпархій на території Греції. Справа у тому, що Елладська православна Церква охоплює лише частину території Грецької республіки, яка здобула незалежність в 1830 році. Натомість території, що були приєднані наприкінці  XIX століття, залишились під омофором Вселенського патріархату. Йдеться про так звані «єпархії Нових земель», що знаходяться у подвійному підпорядкуванні митрополита Афінського і Вселенського патріарха (фактично управляються першим в рамках усталеної практики), а також острови Додеканес. Досить консервативні настрої і у Критської Церкви з автономним статусом (на відміну, скажімо, від Фінляндської автономної Церкви – що на полюсі модернізму).

Афонські монахи неоднократно висловлювали побоювання щодо можливих зловживань в ході православно-католицького діалогу (йдеться не лише про монастир Есфігмену, що залишаєтсья в розколі – у спілкуванні з альтернативними старостильними спільнотами, – але й про представників монастирів, що канонічно продовжують підпорядовуватись Святійшому Варфоломію). Назагал серед православних консерваторів характер незадоволення сучасним екуменізмом подібний до ставлення до «надмірного екуменічного оптимізму» з боку консервативних католиків: перших як і других турбує доктринальний релятивізм. Крім того, кидається в очі те, що сучасний екуменізм сильно заполітизований і заідеологізований, просякнутий намаганнями знайти «єдність християн» на основі спільної перейнятості світськими речами.

Найбільшою мірою антимодерністські погляди проявляються на території Греції. Водночас слід зауважити, що, на відміну від слов’янських Церков (як і, скажімо, Румунської та Грузинської, та й арабомовної Антіохійської), грецькі Церкви перебувають у постійному ідейному та кадровому взаємообміні. Один і той же священник чи архієрей може за життя служити під омофором патріарха Константинопольського чи митрополита Афінського, в Александрії чи в Єрусалимі.

Тут варто згадати діяльність митрополита Серафима Пірейського  (Медзелопулоса), який не лише виступає проти модернізму і частково критикує Критський собор 2016 року, але й жорстко засуджує деякі екуменічні прояви.  Владика родом із Греції, згодом служив в діаспорі у Австалійській архієпископії Вселенського патріархату, далі знову вернувся до Греції, повернувшись під омофор Елладської Церкви.

Також слід сказати про відомого богослова митрополита Гортинського Єремію, який у 2016 році на Критському соборі відмовився підписувати деякі розділи – на його думку, догматично сумнівні. До речі, він же звинувачувався ліберальними ЗМІ у «мові ненависті» за образний опис ЛГБТ-активістів як «псів» та думку про те, що «кілька пророків та святих були б затавровані як расисти».

Можна згадати 2017 рік, коли митрополит Калаврітський Амвросій виступив із осудом проміграційної політики грецького уряду, яка створювала загрозу ісламізації країни.

Щодо відомих богословів на рівні самого Вселенського патріархату, то теж не все однозначно. Попри домінування модерністських віянь (в тому числі у найвпливовішого Іоанна Зізіуласа), є потужні консервативні мислителі. Серед них митрополит Навпатський Єрофей Влахос, котрий стверджує: «У нас є Церква, якій ми будемо підкорятися, і ми не будемо слухати кожного священнослужителя, богослова, вчителя, котрий «знайомить» нашу Святу Православну Церкву з іноземними традиціями, мораллю, чужими вченнями, індивідуальними і релігійними парадигмами».

У іншій роботі він наводить слова покійного архімандрита Софронія (Сахарова): «Я не можу прийняти три речі: 1) віру без догмата; 2) християнство поза Церквою; 3) християнство без аскези». А, скажімо, у статті «Єресь під виглядом науки» він полемізує з сучасними дослідниками, що захоплюються давніми єретиками і актуалізують їхні помилкові концепції, зокрема щодо розуміння поняття «іпостась» – «Деякі напрямки сучасної філософії та богослов’я є волюнтаристськими і кажуть про “іпостасну волю”, що було засуджено VI Вселенським Собором». Тут бачимо майже неприховані випади проти  напрацювань митрополита Пергамського Іоанна (Зізіуласа), якого звинувачують у надмірному філософському персоналізмі. Критикує він і проникнення модерністських концепцій на богословські факультети православних навчальних закладів.

Таким чином, всередині грецьких Церков триває богословська й ідейна дискусія. Та й Його Святість Патріярх Варфоломій, попри політичну кон’юнктуру в відносинах з Білим Домом, чітко повторює незмінне вчення Церкви. Зокрема в нещодавньому інтерв’ю італійському виданню «Avvenire» на питання про одностатеві шлюби та жіноче священство в протестанських громадах він чітко заявив, що такі дії віддалюють перспективи екуменічного діалогу: «Ми стурбовані цими проблемами, які є результатом сучасного соціального розвитку та викривленого сприйняття прав людини. (…) Те, що толерується з сучасних соціологічної, антропологічної, психологічної точок зору, не стає автоматично прийнятним та нормативним для Церкви. Церква має свою антропологію, віру у святість людської особистості. Істина є критерієм у житті Церкви. Богословськи кажучи, у християнстві людина – це не лише продукт досвіду. Вона є істотою, визначеною через її походження та призначення».

Подобається «Політична теологія»? Допоможіть нам працювати ефективніше! Наші реквізити – ТУТ

Підпишіться на нашу сторінку Facebook та канал Telegram!

Аби не залежати від алгоритмів соцмереж, додайте наш сайт у закладки!

Ілюстрація: Inarmichael.com

Юрій Олійник

Юрій Олійник

Кандидат політичних наук

Закінчив факультет соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістр політології, 2013). В 2013-2016 роках навчався в аспірантурі при Національному інституті стратегічних досліджень.

Співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».

Інтелектуальні зацікавлення: національна безпека, Африканський регіон, історіософія, футурологія, глобальні загрози.

Читайте також: